Центри всіх трьох міст — вузькі середньовічні вулиці, де великій машині складно розминутись зі зустрічним авто. Паркуйтесь на позначених паркінгах на околиці й далі йдіть пішки — це швидше, ніж кружляти в пошуках місця в самому центрі.
Аліканте · довідник спільноти
Гори замість моря, віадуки над прірвою і замки, куди туристичні автобуси майже не доїжджають — три міста годину-півтори від узбережжя, які варто не проїжджати транзитом, а зупинитись.
Відкрити з пошуком і фільтрами →Внутрішня частина провінції — це вже інший клімат і інший рельєф: гори, різкіші перепади температур між днем і ніччю, і міста, які століттями жили не туризмом на пляжі, а власною промисловістю — текстильною, паперовою, взуттєвою. Алькой, Кокентайна і Вільєна лежать практично по одній лінії вглиб від узбережжя, за годину-півтори їзди від моря, і добре складаються в один день на машині — або в три окремі поїздки, якщо не поспішати й хочеться кожне місто оглянути неквапом. Різниця температур тут відчутна навіть влітку: увечері в горах помітно прохолодніше, ніж на набережній, з якої виїхали вранці, тож легка куртка в багажнику не завадить навіть у липні.
Алькой побудований у яру між трьома річками, і головна його риса — не окрема памʼятка, а сама забудова: віадуки й мости зʼєднують частини міста над глибокими прірвами, і найкращий спосіб побачити місто — пройти маршрутом уздовж них, зазираючи вниз у зелені яри між кварталами. У центрі — квартал модерністської забудови початку двадцятого століття, коли місцеві текстильні фабриканти зводили собі особняки в тому ж стилі, що й барселонська буржуазія тих років, тільки в меншому масштабі й майже без туристичних груп навколо. З мостів відкривається вид одразу на кілька рівнів міста — те, чого не побачити, рухаючись тільки вулицями внизу чи тільки згори.
За двадцять хвилин їзди від Алькоя — Кокентайна, компактне середньовічне місто з палацом графів Кокентайни прямо в центрі: готичні зали, внутрішній двір із колонами, і зовсім не той туристичний натовп, який зазвичай псує враження від подібних місць на узбережжі. Восени тут проходить один із найстаріших ярмарків Іспанії, і якщо поїздка збіглася з цим періодом, у центрі буде помітно людніше й жвавіше, ніж у звичайний вихідний. Старе місто обходиться пішки за годину-дві, тому логічно ставити його серединою маршруту між Алькоєм і Вільєною, а не окремою поїздкою заради одного лише палацу.
Замок Атайя стоїть на пагорбі над містом, і його видно здалеку ще під час підʼїзду трасою. Але головна причина заїхати саме сюди — не сам замок, а скарб Вільєни: одна з найбільших колекцій золотих виробів бронзової доби в усій Європі, знайдена цілком випадково в 1963 році під час земляних робіт і тепер виставлена в місцевому археологічному музеї. Це той рідкісний випадок, коли невелике провінційне місто тримає знахідку музейного рівня, про яку за межами Іспанії мало хто чув, хоча вагою золота вона перевершує навіть деякі відомі скарби Центральної Європи. Внутрішній двір самого замку іноді використовують під літні культурні події, тож варто перевірити афішу — вид на місто з мурів того вартий у будь-якому разі.
Природний парк Сьєрра-де-Маріола звʼязує весь цей кластер географічно: невисокий гірський масив зі старими млинами й джерелами, звідки бере початок річка Віналопо — та сама, що впадає в море вже далеко на південь, біля Ельче. У цих же горах збереглися старовинні «сніжні колодязі» — кам'яні ями, куди взимку набивали сніг і лід, щоб продавати їх містам узбережжя ще до появи холодильників; кілька таких колодязів стоять просто вздовж туристичних стежок. Маршрут повз старі млини — не складний перехід, а рівна прогулянка на годину-півтори, гарна перерва між містами, якщо їдете машиною й хочеться розім'яти ноги в лісі, а не в черговому старому місті з бруківкою.
Гастрономія внутрішніх міст тримається на іншій кухні, ніж узбережжя: рис і риба тут поступаються місцем стравам на основі кролика, мигдалю й місцевих ковбас, а взимку в меню з'являються густі гірські супи, яких на морі майже не готують. Обідню перерву логічно ставити саме в Кокентайні чи Алкої — там більше закладів у центрі, ніж у самій Вільєні, де ресторани здебільшого групуються ближче до траси, а не навколо замку.
Центри всіх трьох міст — вузькі середньовічні вулиці, де великій машині складно розминутись зі зустрічним авто. Паркуйтесь на позначених паркінгах на околиці й далі йдіть пішки — це швидше, ніж кружляти в пошуках місця в самому центрі.
Восени у Вільєні й навесні в Алкої проходять власні свята Морос-і-Крістіанос — якщо потрапите на дати одного з них, частину вулиць у центрі перекриють під ходу, і про це краще знати заздалегідь, а не дізнаватись на місці, впершись машиною в закритий проїзд.
Ціни, години й дати — станом на липень 2026. Перед виїздом перевіряйте на офіційних сайтах. Усі місця окремими картками — у розділі Куди поїхати.